Далекого 1993 року поріг Лозівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №7 переступив допитливий хлопчина, який перебував у стінах нашого закладу сім років. Олександр був безконфліктним, ввічливим учнем. По закінченню школи вступив до Харківського інституту танкових військ, який закінчив у 2005 році. По закінченню був направлений у 93-тю механізовану бригаду селища міського типу Черкаський, Новомосковського району, Дніпропетровської області.
В березні 2014 року бригада Лавренка Олександра Миколайовича була направлена на службу для проведення антитерористичної операції в Донецькій та Луганській областях.
21 липня 2014 року танкова рота Олександра в районі села Піски Ясинуватського району Донецької області вела бій із захоплення та знищення блокпосту терористів. Знищення цього опорного пункту дозволило б Збройним Силам України закріпитися в селі Піски і тим самим розірвати кільце оточення навколо підрозділів, які захищали Донецький аеропорт.
Танк командира роти Олександра Лавренка рухався в голові колони. При підході до блокпосту сепаратистів він потрапив в засідку. Зав’язався бій.
Невдовзі прийшло повідомлення, що терористи збираються розпочати контратаку. Танк капітана Олександра Лавренка першим висунувся на ймовірний рубіж атаки, знищивши при цьому дві мінометні обслуги терористів, але в той же час значно відірвавшись від основних сил своєї роти.
Маневруючи під вогнем противника, танк потрапив на замаскований потужний фугас. У наслідок вибуху молодший сержант Олександр Вохромеєв та солдат Андрій Кулягін загинули, а капітан Олександр Лавренко отримав тяжкі поранення. Щоб не потрапити до полону сепаратистів та не допустити захоплення ними бойової машини, капітан Олександр Лавренко підірвав себе разом з танком...
Так перестало битися серце вірного патріота своєї Батьківщини Олександра Миколайовича Лавренка.
Лавренко Олександр Миколайович
09.03.1983 – 21.07.2014
Випускник ЛЗОШ І-ІІІст. №7,
герой України (Указ Президента України №388/2016 від 09.09.2016)
Народився 9 березня 1983 року у місті Лозова Харківської області. У 2000 році закінчив Лозівську загальноосвітню школу № 7, 2005 році – Харківський інститут танкових військ. З 8 липня 2014 року командир танкової роти танкового батальйону 93-ї окремої гвардійської механізованої бригади Сухопутних військ Збройних Сил України капітан О.М. Лавренко приймав участь в антитерористичній операції на сході України.
21 липня 2014 року у боях за населений пункт Піски Ясинуватського району Донецької області у передмісті Донецька екіпаж танка, яким командував капітан О.М. Лавренко вів бій по захопленню та знищенню опорного пункту противника. Після отримання бойового наказу танк капітана Лавренка в голові колони вийшов на блокпост противника та потрапив у засідку. Зав'язався бій. Під час бою, отримавши інформацію про початок наступу, танк капітана Лавренка першим висунувся на ймовірний рубіж атаки, знищив дві мінометні обслуги противника і значно відірвався від основних сил танкової роти.
Ворог відкрив по танку вогонь із гранатометів, кулеметів та автоматів. Ухиляючись від вогню противника, бойова машина потрапила на потужний фугас, внаслідок чого капітан О.М. Лавренко був важко поранений, а його екіпаж загинув. Мужній танкіст не здався ворогу та не допустив захоплення танку, підірвавши себе в бойовій машині. Завдяки його героїчним, рішучим та сміливим діям вдалося не допустити контратаки противника, що дало змогу підрозділам батальйонної тактичної групи 93-ї окремої механізованої бригади закріпитись та виконати бойове завдання. Похований у місті Лозова Харківської області.
Указом Президента України Петра Порошенко № 388/2016 від 9 вересня 2016 року за виняткову мужність, героїзм і самопожертву, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі капітану Олександру Миколайовичу Лавренку посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена "Золота Зірка".
Нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (04.06.2015, за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі).
Вшанування пам'яті Олександра Лавренка
(07.03.2025)
1. Хвилина мовчання
2. Шановні присутні! Ми зібралися, щоб в скорботі схилити низько голови перед пам'яттю Олександра Лавренка, випускника нашого ліцею, справжнього Героя, який загинув у мирний час XXI століття. 10 років поспіль громада нашої школи та міста вшановує пам'ять Олександра Лавренка, Олега Шевченка та інших патріотів міста, які мужньо захищали територіальну цілісність нашої України під час антитерористичної операції. Як завжди у хвилини пам'яті наш заклад відвідують батьки Олександра Тамара Анатоліївна та Микола Іванович.
Олександр народився 9 березня 1983 року. З дитинства захоплювався військовою технікою, зброєю. Ще коли ходив у садочок, робив собі з дерева автомат та граючись взимку в снігу, а снігу в той час взимку було багато, він уявляв себе партизаном і по-пластунськи, як розвідник, повзав по двору. У садку на всіх малюнках у нього були танки й літаки.
Коли навчався в 11 класі, в школі почався військовий вишкіл. Олександр захоплювався спортом і уже тоді він дізнавався про нормативи, які потрібні для вступу до військового училища, кожен день ставив перед собою мету і вчився досягати її.
Після закінчення школи (після 11 класу) вступив до Харківського інституту танкових військ, який закінчив у 2005 році. Був направлений до 93-ї окремої механізованої бригади, де пройшов шлях від лейтенанта до капітана, командира танкової роти.
За характером невгамовний хлопець, почуття гумору мав відмінне. Він був грамотним офіцером. Танки знав досконально! Міг полагодити будь-який. Військові хлопці жартували про свого командира «у Лавренка танки навіть без двигуна заводяться і їдуть.»
Сьогодні наша країна переживає страшну війну, яка розпочалася ще в той час під час антитерористичної операції у 2014 році. Навіть страшно уявити скільки захисників загинули у ці дні війни. Подумки бажаємо нашим захисникам, які знаходяться на різних рубежах Ангела охоронця, щоб він проніс їх на своїх божих крилах до Перемоги.
Наш педагогічний, батьківський та учнівський колектив підтримує захисників, як може. Творча група «Слово» під керівництвом О.Л.Петренко надихають воїнів морально, даруючи їх свої вірші. Тож слово надається нашим учням.
3.Діти читають вірші
Герої такі не вмирають,
Вони будуть вічно живі.
Героїв завжди пам'ятають
На небі й на рідній землі
4.Вшануємо пам'ять Олександра Лавренка та усіх воїнів, які загинули захищаючи нас від рашистської навали.
5.Запрошуємо покласти квіти до меморіальної дошки Олександра Лавренка.
1.Тихо плакала ніч за вікном,
Розриваючи тишу надвоє,
Біля ліжка, з підбитим крилом,
Ангел зраненого героя…
Вчора обстріл, він мужньо стояв,
Відганяючи кулі злобні,
Нині тільки на мить задрімав,
Знову бій, знову бій холодний…
Затуляв від вогню бійця,
Огортав на морозі теплом,
Таки ранили… Біль… Швидка…
Ангел поруч з підбитим крилом…
Цілу ніч хірург у лікарні,
Над героєм старанно трудився,
Поруч тихо зморений ангел,
За героя невтомно молився…
«Все, закінчили, буде жити»,-
Тихо мовив хірург над ранок,
В очі ангелу подивився :
«Дай і твої зашию рани…»
Здивувався змучений ангел:
«Як ти знаєш? Я ж безтілесний?»
«Він не вижив би, тому знаю
Що ти тут, мій друже небесний…
Щиро дякую я без тебе,
Не зумів би його підійняти,
Донеси подяку до неба,
Відпочинь, я буду пильнувати…»
Задрімав замучений ангел,
Відновив загублені сили,
Щоб над своїм бійцем вже зранку,
Підійняти зміцнені крила…
2.Мамо, не плач. Повернусь я весною.
У шибку пташинкою вдарюсь твоєю.
Прийду на світанні в садок із росою,
А, може, дощем на поріг упаду.
Голубко, не плач. Так судилося, ненько,
Що слово бабуню не буде твоїм.
Прийду, попрошуся у сон твій тихенько,
Скажу, як живеться у домі новім.
Мені колискову вже ангел співає
I рана смертельна уже не болить.
Ти знаєш, матусю, й тут сумно буває
Душа за тобою, рідненька, щемить.
Матусенько, вибач за чорну хустину
За те, що віднині ти будеш сама.
Тебе я любив. I любив Україну
Вона, як і ти, була в мене одна
3.Повертайся, будь ласка, живим.
Я прошу не багато, й не мало.
Кожен вечір молюсь всім святим
Щоб нещастя тебе не спіткало.
Щоби Янгол закрив от біди,
Над тобою розправивши крила,
І щоб куля лихої орди
Не побачила, не зачепила.
Ясним ранком, та днем дощовим,
Я шепочу у синє небо:
Повертайся, будь ласка, живим,
Батьківщина чекає на тебе.