Я чую серцем Лозову, що залізницею пульсує,

Цілую роси і траву, і віхи, де життя вирує…

«Дике поле» - саме так називали землю, на якій виросте наше місто протягом століть. Тут кочували та вели боротьбу за територію хозари, печеніги, половці, русичі, про що свідчать залишені історичні пам’ятки. Дике поле, річка, поросла густим верболозом - це з неї і візьме початок місто із загадковою назвою «Лозова». В XVIII столітті це територія Орільської паланки, яка була одним із восьми округів Запорізької Січі. До козацьких атрибутів того часу належить шабля. Саме вона була сакральним символом козака. Називали її «ненька – рідненька» або «шаблюка –сестриця». Берегли її як зіницю ока.

До часів козацтва відносяться литаври – це військовий музичний інструмент, який широко використовується в побуті запорозьких козаків. Він, як ніякий інший, наводив жах на ворога своїми громовими ударами. Ударами в литаври сигналізували про небезпеку. Для козацтва литаври були священною річчю. Вони входили до клейнодів Запорозької Січі.

Наш музей було створено у 1993 році вчителем історії Лиценком Володимиром Миколайовичем. Учнівські пошукові загони постійно поповнювали експозиції музею – на той час їх було дві: «Знаряддя праці, предмети народного побуту нашого краю», «Історичні віхи Другої світової війни». «Наш край у роки війни». Подорожуючи рідними містами України, діти привозили до «Козацької світлиці предмети побуту та знаряддя праці 18-19 століття.

Масове заселення  Лозової   припадає на 19 століття. Поширеною в ті часи  була хата - мазанка, що мала сіни і кімнату.  До хати завжди входили через поріг, кланялися, віталися та посміхалися. Тим самим шанували господарів, їх гостинність і щирість. Головним елементом інтер’єру української хати була піч, що знаходилася навпроти дверей. До печі ставилися з особливою пошаною – як до годувальниці та берегині. Її  розписували  рослинними та геометричними орнаментами. Ця «добра, щедра піч, що пахла стравами, печеним хлібом, сушеними яблуками і сухим насінням..», -  писав О.Довженко.

Поблизу печі на стінах розміщувалися мисники, які передані жителями села Катеринівка. На полиці ставили щоденний посуд та посуд для святкових страв: кухлі, глиняні та полив’яні миски, дерев’яні й мальовані тарілки,  ложки, сільнички.

До старовинних знарядь селянського домашнього вжитку відносяться:  рубель ( його використовували для  прасування білизни), прядка- домашній верстат для ручного прядіння. Ці експонати надані нам жителями селища Панютино.  

 А рушники? Їх вішали на стіни, на покуття – гарні, барвисті. Рушники були своєрідною візитною карткою, ознакою охайності та працелюбності кожної жінки.  Вважалося, що вони боронять оселю  від нещастя та злих сил. Ці рушниуки вишиті майстринями Сахновщинського району, а деякі ,навіть, із Західної України.

Особливу роль у хаті відігравав стіл. Тут виховувалось шанобливе ставлення до батька, як голови роду – він займав почесне місце за столом. Стіл завжди накривався скатертиною: у будень – звичайною полотняною, у свято – оздобленою  візерунком. На столі завжди лежав хліб, який займав найпочесніше місце серед домашніх оберегів. На столі,  полицях ви можете побачити серветки, які передавалися із покоління в покоління в сім»ї Орлових та люб»язно надані до нашого музею. Експозиція оздоблена тканими доріжками майстринь села Лигівка Сахновщинського району.

Українці завжди були дуже гостинними. Подорожнього завжди  пригощали  та залишали  переночувати. У давнину побутувала легенда про те, що Бог сходить з неба у вигляді подорожнього, і коли він завітає до хати, то принесе з собою щастя господарям. Тому не відмовляли нікому  в гостинності, адже цим можна було образити Бога. У покутті висить ікона Божої матері, її подарувала вчитель нашої школи Тертишна Тетяна Василівнва, яка отримала у спадок від матері та датується періодом кінця 18 століття.

Впродовж історії українці зі зброєю в руках захищали свою рідну землю від ворожих зазіхань. Нерозривним є зв’язок усіх поколінь захисників України,  починаючи від дружинників княжої доби, козаків  до  героїв, які захищали рідну землю  від нацистських загарбників.

На нашому стенді представлені головні битви Другої Світової війни. Сталінградська битва.  Саме вона  позначила перелом в ході Другої світової війни .  Історики вважають, що загальна площа, на якій розгорталися воєнні  дії, дорівнює сто тисяч квадратних кілометрів.

За три тижні радянського наступу в полон під Сталінградом потрапили 300 тис. фашистських  солдатів і офіцерів. Результатом битви стало те, що Червона армія припинила оборонятися і стала наступати.  

Корінний перелом був закріплений Курською битвою. Гітлерівці, провівши мобілізацію, влітку 1943 року, перекинули на Східний фронт нові дивізії. Наступ німецьких військ розпочався 5 липня 1943 року. Біля села Прохорівка  відбулася танкова битва.. Курська битва поклала початок загальному наступу радянських військ і 23 серпня звільнили Харків, а   16 вересня 1943 року було   звільнено Лозову  До кінця 1943 р. від фашистів  була звільнена   вся Лівобережна Україна.

 Битва за Дніпро. Визволити столицю України Київ планувалося  до річниці Жовтневої революції.  Ціною величезних втрат  на світанку 6 листопада 1943 року Київ було взято. За форсування Дніпра  2438 воїни отримали звання Героя Радянського Союзу, майже половина з них посмертно.

Кожна сторінка війни  і болюча, і пам’ятна. Шрамами на обличчі міст і селищ  зруйновані будинки, спаплюжені вулиці. 28  жовтня 1944 р. територія України була повністю визволена від окупантів.

І тільки оберемки бузку, гори пломеніючих тюльпанів кожного року  лягають у День Перемоги до меморіалу слави як данина пам’яті і глибокої пошани за те, що не поступилися честю, за те, що вистояли, за те, що недолюбили, за те, що не дожили. На нашій експозиції ви можете побачити  залишки зброї, військове обмундирування. Все це зібрано пошуковими загонами та в результаті волонтерської діяльності учнів та вчителів історії нашої школи.

Кожна епоха має своїх героїв: доба козацтва, роки Другої світової війни. І в наш час Україна виборює свою незалежність, право на гідне справедливе життя. З’являються герої, імена яких назавжди залишаються у серці.

І ніхто не міг збагнути, що в Україні люди будуть гинути на війні. Це не страшний сон, це жахлива реальність, коли обривають життя найкращих синів України. Тож шануймо героїв і не забуваймо про тих, хто з честю виконав свій громадянський обов’язок  задля щасливого майбутнього нашої держави.    Герої не вмирають!

Вони ідуть у вічність, а їхні подвиги живуть у пам’яті нащадків.

21 липня 2014 року танкова рота Олександра Лавренка в районі села Піски, у передмісті Донецька вела бій із захоплення та знищення блокпосту терористів. Знищення цього опорного пункту дозволило б Збройним силам України закріпитися в селі Піски і тим самим розірвати кільце оточення навколо підрозділів, які захищали Донецький аеропорт.

Танк командира роти Олександра Лавренка рухався в голові колони. При підході до блокпосту сепаратистів він потрапив у засідку. Зав’язався бій. Противник вів прицільний вогонь з танків, мінометів. Маневруючи під  вогнем, танк потрапив на замаскований потужний фугас. Унаслідок вибуху члени екіпажу, мобілізовані Вохромєєв та Кулягін, загинули. Будучи важкопораненим, командир  не здався ворогу та не допустив захоплення танка. Олександр підірвав себе гранатою в бойовій машині.

Завдяки геройським діям екіпажу на чолі з капітаном Олександром Лавренком вдалося не допустити контратаки елітного підрозділу «Кальміус» терористичної організації, так званої «донецької народної республіки», що дало змогу підрозділам батальйонної тактичної групи 93-ї окремої механізованої бригади виконати бойове завдання.

Меморіальна дошка з написом «У нашій школі з 1990 по 2000 рік навчався Герой України.  Нагороджений орденом «Золота Зірка» та орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно).»

Наші учні, проходячи повз навіки юний образ капітана, завжди пам’ятають його і вчаться у нього, як треба любити свою Батьківщину.

У нашій експозиції представлено збірку  «Нескорений».  Клуніченко Ліна Олександрівна,  вчитель зарубіжної літератури  разом із пошуковим загоном учнів 8-Б класу надали  матеріали історико-краєзнавчої роботи про Лавренка О.М., Героя України, який, не шкодуючи власного життя, захищав рідну землю і загинув за її незалежність.

Шевченко Олег Сергійович – випускник нашої школи, у 2009 році був мобілізований до Севастопольської авіаційної бригади на строкову службу. По закінченню служби повернувся на своє робоче місце на ЛКМЗ оператором станків з числовим програмним управлінням. У 2017 році пішов по контракту на 3 роки в АТО у 25-й окремий грузинський батальйон “ Київська Русь”  54-ї бригади.

… Ця ротація у складі 25-го окремого батальйону “Київська Русь” неподалік Світодарська була важкою. Затяжна зима у донецьких степах видилась однією з найскладніших за останні роки: то дощ, то сніг, то мороз… А ще обстріли. Один боєць підрозділу – Олег Шевченко загинув, були поранені й контужені. Якийсь час не вистачало бійців, тож доводилося спати лише по кілька годин на добу, аби утримати оборону…

Словом, не гріх би грузинам і перепочити, утім, не встигли вони полишити передову, а вже написали рапорти, аби їх залишили на Донбасі.

У цьому батальйоні служив випускник нашої школи Олег Шевченко, який загинув  23 грудня  2017 року  від кулі снайпера в с. Луганське Світлозарської дуги.

Нагороджений ( посмертно) :

• Подякою від Президента України Петра Порошенка;
• Знаком народної пошани “ Кров за Україну “;
• Орденом за мужність 3-го ступеня;
• Медаллю “ За участь у боях “ Світлозарська дуга”.

З дитячих років Олег любив книги, читав і вдень, і вночі. У нашій експозиції книги, подаровані його мамою, фото із останнього бою та Прапор грузинського батальйону, в якому служив Олег.

Олег Шевченко – простий, звичайний хлопець, випускник нашої школи, справжній патріот, яким пишається Україна. У нашій експозиції представлена збірка  «Герої в наших серцях», матеріали якої були зібрані вчителем української мови та літератури Петренко Оленою Леонідівною разом з учнями 11 класу.

Нелегкі часи переживає  Україна. За вікном – ХХІ століття… А кращі сини і доньки  рідної Вітчизни безстрашно захищають цілісність кордонів нашої держави,  її незалежність. Патріотизм - це   повага  до історії рідного краю,  прагнення зробити його  кращим. Нам є з кого брати приклад і в наш час.

Такими є українські воїни, які захищають Україну. Багато з них – добровольці. Вони справжні герої. З цією метою випускники, учні та вчителі школи  залучилися до пошуку матеріалів, які ввійшли до збірки «Захисники України» автор-укладач  – вчитель зарубіжної літератури Марченко Ольга Олександрівна. У збірці представлено матеріали пошуково-краєзнавчої роботи про випускників, батьків, діти яких навчаються у закладі, та працівників школи. На нашій виставці ви можете побачити експонати, подаровані учасниками бойових дій. Вони, не шкодуючи власного життя, захищали та захищають рідну землю. Їх щирі посмішки, мужні обличчя зачаровують нас. А коли дізнаємося про героїчні вчинки, постають мужні постаті перед очима - справжні захисники , вірні охоронці нашого спокою і миру на землі.

  …Яковенко Сергій Васильович – швидкий,  енергійний чоловік, робітник комплексного обслуговування школи. Його можна бачити усюди: і полицю змайструє, і замок відремонтує, і свої обов’язки на роботі виконує добросовісно, вчасно. Та коли запитати про його участь у подіях на Сході України, скромно опускає очі, не любить про це говорити. Під час відповіді на поставлене запитання «Що спонукало його до участі в цих подіях?» – скромно відповів: «… бажання захистити своїх близьких та рідних від війни..»

 І звичайно, не кожній школі в місті, навіть в Україні, пощастило пишатися своїм директором, який особисто є прикладом патріотизму. Протягом тридцяти двох років функціонування закладу патріотичне виховання в школі спрямовано на розвиток морально-духовних якостей особистості. Підтвердженням цього є учні – випускники школи, активні учасники життя рідного міста, області, держави. 17 випускників школи є учасникам АТО, більшість з яких представлена на нашому стенді.

Прикладом для наслідування є директор школи Пасарар С.І.

У посібнику «Служу народу України» представлено матеріали про Сергія Івановича, який  за контрактом несе службу у Збройних силах України.

Семко Г.М. вчитель української мови та літератури  у своїй збірці грунтовно розкрила вольову постать нашого директора, який є зразком твердої громадянської позиції, високих моральних якостей педагога, патріота, захисника Вітчизни.

І ми з гордістю можемо сказати, що у нас є два директори: Пасарар Сергій Іванович та Цюпак Петро Андрійович, які,  турбуються про добробут і злагоду членів нашої шкільної родини.

Лозівська середня школа №7 вперше відкрила свої двері учням та їх батькам 1 вересня 1986 року. За шкільні парти тоді сіли  1543 учні. У новому житловому мікрорайоні №3 школа відразу ж стала центром культурно-освітнього життя. Навчання відбувалося у дві зміни. За час існування закладу повну загальну середню освіту отримали  __ учнів. Ми пишаємося медалістами, яких 57.

      Випускники нашої школи працюють у різних сферах діяльності: юристи, медики, бізнесмени, педагоги, спортсмени.  Наші випускники прославляють Україну не тільки на Батьківщині, а й далеко за її межами.

Це Сорокін Василь – чемпіон України з таїландського боксу.

Гладкий Олександр – український футболіст, колишній нападник національної збірної України. Найкращий бомбандир Чемпіонату України з футболу.

Кожохіна Олена  – старший науковий співробітник міжнародного науково- навчального центру інформаційних технологій.

І, звичайно ж, досягнення наших випускників – це результат  якісно виконаної роботи досвідчених керівників, творчих педагогів та відповідальних працівників школи.

Перший директор, Ляшевич Леонід Григорович, заклав міцний фундамент нашого шкільного будинку, а його досвід вдало продовжили директори, які впевнено передавали естафету керівництва закладом, спрямовуючи при цьому якісну та результативну діяльність школи.

Велика відповідальність лежить не тільки на плечах директора, а також заступників, вчителів та працівників закладу. На нашому стенді ви можете побачити заступників , які працювали протягом цих 32-х років.

Ми пишаємося досягненнями вчителів, які протягом усього періоду існування закладу дають ґрунтовні знання, формують вольові якості учнів, якими користуються наші випускники впродовж усього життя.

На цій експозиції ви можете побачити безліч нагород, в кожній з яких закладена титанічна учительська праця.

      Колектив працює творчо з ентузіазмом. Про це свідчать нагороди.

Вірш про Лозівщину.

Лозівщина – це маленька Україна,

Де безмежні ниви і поля,

Де родючі землі Харківщини,

Людяністю славиться земля.

Віршами оспівані легенди

І піснями славиться наш край,

А безмежно щирі лозівчани

Прославляють свій чудовий, рідний край!